Чи знаєш ти, світе,

Як сиво ридає полин,

Як тяжко, як тужно

Моєму народу болить!..

Олійник Борис Ілліч

 

Найбільша техногенна катастрофа ХХ століття – Чорнобиль… Страшне слово для кожного українця. Чорнобиль – це мука і трагедія, подвиг і безсмертя, це наш нестерпний біль. В історії нашого народу чимало скорботних дат і спогади про які пронизують серце горстрим болем. Одна з них – 26 квітня 1986 року.

24 квітня ЗЗОШ №24 до 33-ої річниці трагедії на Чорнобильській атомній електростанції об’єднала учнівську молодь і дорослих одним спогадом, однією трагедією, однією надією на краще майбутнє. До нас завітали ліквідатори-чорнобильці, вдови відважних рятувальників, які входять до Хортицької громадської районної організації інвалідів «Союз Чорнобиль України» та інші почесні гості. Дуже проникливою була історія ліквідатора Сергія Федоровича Єрмакова. Його слова пронизували кожне серце, захоплювали подих та проникали в душу присутніх у залі.

Фінальна пісня ансамблю «Джерельце» поєднала усіх однією молитвою, посіяла у душі пам’ятний вогонь, який буде палати й надалі у кожному з нас.

Кажуть, час лікує та затягує рани, але це не так…Не слід забувати історію, не слід забувати тих, хто віддав своє життя заради нас із вами. Тож нехай у кожному серці палає свічка пам’яті та надії у цей гіркий для України день.